1025-річчя зґвалтування Києва

«Хрещення» Києва теж було схожим на зґвалтування. Щоб породнитися з візантійським імператором, який не хотів віддавати доньку за язичницького князя, Володимир наказав своїм воякам глумитися над ідолами старих богів різних племен, знищив священне капище і під страхом смерті загнав киян хреститися у Дніпро.

За часів бурхливого президентства Віктора Януковича щороку маємо нові свята. У 2010 році справляли 60-річний ювілей глави держави, у 2011 році піднімали червоні прапори з серпом і молотом та прощалися з Днем Свободи, у 2012 році поховали мільярди на футбольному полі Євро-2012 і зараз, у 2013 році, стоїмо на колінах в очікуванні 1025-річчя хрещення Київської Русі.

Святкування цієї річниці завжди було заходом державницьким, лише за формою релігійним. Вперше подібне дійство було влаштоване у 1888 році за наказом обер-прокурора священного синоду Побєдоносцева, якого призначив керувати російською православною церквою імператор Олександр III (пам’ятаєте його девіз – "Росія для рускіх"?). У 1885 році самодержець відвідав Києво-Печерську Лавру і дуже занепокоївся, почувши, що деякі ченці розмовляють на "малоруском наречіі". Три роки потому під шумок 900-річчя хрещення Русі в Києві звели і освятили пам’ятник Богдану Хмельницькому...

Зрощування влади з церквою – старий гріх православ’я. Протягом двох тисяч років після описаних у Євангелії подій християнство (не як релігію, а як піар-технологію) взяли на озброєння римські імператори та перетворили на політичну доктрину правителі Візантії. Тирани-"богоносці" цінували п’янкі літургійні лестощі, де від янгольських співів тягар совісті спадає з серця, а кров у жилах ніби кипить від духу святого. Щедро осипана золотом та почестями, офіційна державна церква у Царгороді втратила найменшу схожість із дружнім колом мандрівного проповідника та братів-рибалок, які прагнули нагодувати весь світ п’ятьма ячмінними хлібинами і двома рибинами во славу Божу, щоб сталося диво і кожен полюбив ближнього свого, як самого себе.

Погляди на любов хрестителя Русі Володимира Святославича сильно відрізнялися від Ісусових. Наприклад, завойовуючи Полоцьке князівство, він згвалтував доньку варязького правителя Рогніду і взяв за дружину, щоб успадкувати престол, а її батькові з рештою сім’ї вкоротив життя. Потім він з варязьким військом взяв в облогу Київ, виманив свого старшого брата Ярополка нібито на переговори і підступно вбив, а його вагітну дружину взяв у наложниці.

«Повість времінних літ» живописує ненаситний блуд князя Володимира, який приводив до себе заміжніх жінок, зіпсував дівчат і мав близько тисячі наложниць у Вишгороді, Бєлгороді та Берестові.

«Хрещення» Києва теж було схожим на зґвалтування. Щоб породнитися з візантійським імператором, який не хотів віддавати доньку за язичницького князя, Володимир наказав своїм воякам глумитися над ідолами старих богів різних племен, знищив священне капище і під страхом смерті загнав киян хреститися у Дніпро.