Як під Хотином запорізькі козаки врятували Європу

Безумовно, Хотин — невеличке містечко з населенням лише близько 12 тисяч чоловік — є окрасою Буковини й Поділля. Фортеця, що знаходиться зовсім поряд з містом, є пам’яткою фортифікаційного будівництва XIII — XVIII століть. Розміщено її було дуже вдало — на високих й крутих схилах Дністра, на перехресті важливих торгівельних шляхів.

Комплекс споруд хотинської фортеці складається з мурованого замку, до якого входять такі архітектурні об’єкти, як башти, церква, казарми, вишуканий палац коменданта. Нарешті, фортеця була дуже добре захищена системою земляних укріплень.

Вдале розташування Хотина призводило до багатьох конфліктів саме на землях Буковини й Поділля. Але повернімося до часів закату Київської Русі. З кінця XIII століття містечко Хотин було в складі могутнього Галицько-Волинського князівства — саме у цей час східні слов’яни спорудили невеличку фортецю на високому правому березі Дністра.

Після спустошливої Батиєвої навали територія Галицько-Волинської землі стає ласим шматком для численних сусідів (які і раніше не раз зазіхали на Південно-Західну Русь) — угорців, поляків, литовців, волохів, молдаван. Не обійшла ця доля й Хотин, який вже з другої половини XIV століття опинився під владою господарів Молдови. Так Штефан III зміцнив мури фортеці й довів їх висоту до 40 метрів. Нарешті, фортеця й отримала бойове хрещення, коли 1476 року хотинський замок відбив атаки турецьких військ.

І все ж на початку XVI століття Молдова потрапила до васальної залежності від турецького султана. В Хотині з’являється турецький гарнізон, будуються мечеть, торгові склади. Економічне життя південного Поділля розвивалося завдяки ярмаркам, на яких можна було купити майже все — від худоби й шкір до коштовностей.

Річ Посполита (союзна держава — Королівство Польське й Велике князівство Литовське) не могла змиритися з наявністю на своїх південних кордонах форпоста турецько-татарської експансії. Нарешті настала розв’язка: 1620 року спалахнула чергова польсько-турецька війна, що отримала назву Хотинська. Розпочалася війна для поляків з катастрофи — під Цецорою (Молдова) у жовтні цього року 10 тисячний загін під орудою коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського був вщент розгромлений 40 тисячною турецько-татарськоюармією. 23-річного Богдана Хмельницького, майбутнього нашого славного гетьмана, що був серед реєстрових запорізьких козаків, татари захопили у полон. Султан Порти Осман II, отримавши у «дарунок» голову С. Жолкєвського, нанизану на палю, вирішив остаточно покінчити з Річчю Посполитою. Весною 1621 року (ще наприкінці 1620 року турки знову захопили Хотин), після відлиги, треба відзначити, що у ті часи війни велися переважно у теплі 7-8 місяців року, турецько-татарська армія, що налічувала за різними даними від 200 до 400 тисяч вояків, розпочала бойові дії на півночі Молдови.

Польща як завжди не мала якоїсь єдиної позиції, частина шляхтичів взагалі ігнорувала заклики ксьондзів до єднання. Ситуація в Європі була не менш складною — ще з 1618 року там йшла Тридцятирічна війна (1618 — 1648). Єдиновірна з Польщею Габсбургська імперія була зайнята придушенням повстання в Чехії.

Нарешті литовський гетьман Карл Ходкевич зумів зібрати близько 40 тисяч вояків й вирушив до Хотина. Навіть у дорозі значна частина шляхтичів зі своєю свитою дезертирувала. Тому до Хотина дісталося лише 35 тисяч вояків. Захистити Польщу й її короля могли тільки запорізькі козаки. Петро Конашевич-Сагайдачний, визнаний їх ватажок, переможець турків й татар під Кафою та Трапезундом, діяльний учасник похода польського королевича Владислава на Москву в 1617 — 1618 роках, на 1621 рік не був гетьманом, але вплив серед козаків зберігав. На переговорах з королем і сеймом у Варшаві, метою яких було отримання надійних гарантій від поляків (збільшення реєстру, розширення прав козаків, захист православної віри, виплата заборгованості з грошового утримання), Сагайдачний все ж вирішує подати руку агонізуючій метрополії.

Головна частина запорожців на чолі з гетьманом Яковом (Яцьком) Бородавкою підійшла до Хотина зі сходу, а П.Сагайдачний з невеликим загоном прямував з півночі. Дуже прикра пригода сталася саме тоді — загін потрапив у засідку і хоча Сагайдачний вижив, але отримав такі рани, що стали смертельними — через півроку, 10 квітня 1622 року, гетьман помер у Києві.

Але до цього відбулися, без сумніву, доленосні події в історії Європи. 12 вересня 1621 року у стані козаків відбувся заколот — Я. Бородавка був усунутий від влади, заарештований і страчений за вироком великого кругу. Турки намагалися вмовити козаків погодитися на сепаратні переговори, та марно. 40-тисячна армія запорожців об’єдналася з поляками ще 2 вересня. Сутички, у яких українські козаки виявили чудеса масового героїзму, тривали без перерви до 29 вересня. Запеклі атаки турецько-татарської армії були спрямовані в основному проти позицій, зайнятих козаками. Останні виявили залізну дисципліну, стійкість, чудовий вишкіл. Маючи перевагу над ворогом у мобільності, швидкості реакції, злагодженості та маневровості, козаки відбили всі атаки (прекрасно показала себе їх артилерія), а потім перейшли до контрнаступу. Запорожці увірвалися до турецького табору, пограбували обоз ворога й забрали декілька гармат, але відступили, бо ворог мав велику перевагу у чисельності.

Козаки відступили, зберігаючи бойовий порядок, на свій лівий фланг об’єднаної армії. Втрати мусульманської армії на той час були надвеликими — до 20 тисяч чоловік.

Останній великий штурм турки й татари провели 28 вересня, а вже 3 жовтня 1621 року справу Османа II було програно — 30 тисяч загиблих, хвороби, погане постачання й дезертирство у величезній армії зробили свою справу. 9 жовтня деморалізована поразкою Туреччина була вимушена підписати мирну угоду, яка була вигідною для Речі Посполитої й зафіксувала провал далекосяжних планів Порти. Кордон було зафіксовано на Дністрі, хоча Польща й віддала Хотин Молдові.

Заслугу запорожців і особисто П. Сагайдачного у цій перемозі важко переоцінити. Навіть польські історики визнавали головну роль українців у Хотинській війні. А за словами Івана Франка, «Туреччина, здобувши перший рішучий погром під Хотином 1621 року, почала хилитися з зеніту своєї величі і сили».

А король Речі Посполитої Сигізмунд III так і не дотримався обіцянок, що давав раніше П. Сагайдачному. «Відплатою» козакам за безцінну допомогу стала заборона ходити з походами на Кримське ханство й на чорноморське узбережжя Туреччини. Реєстр згодом (1625 р.) був таки збільшений до 6 тисяч, але саме козаки залишилися дуже невдоволені поведінкою «старших» братів, які навіть не покрили їм величезні військові витрати. От як би знадобився у цій ситуації талант дипломата рівня гетьмана П. Сагайдачного!

Ще одного разу саме Хотин став місцем, де Туреччина зазнала дуже відчутної поразки. 1672 року Порта розпочала військові дії проти Речі Посполитої, яка була послаблена численними війнами середини XVII століття (після Визвольної війни українського народу були ще війни союзної держави з Московією, Швецією, Бранденбургом (Прусія), Трансильванією) й відсутністю союзників і єдності середи магнатів.

Знову, як і 50 років тому, шляхта не бажала воювати, король Михайло Вишневецький — людина непопулярна і бездарна — мав більше ворогів аніж друзів. 100-тисячна армія турків і татар вдерлася на землі Поділля і в серпні 1672 року після довгої облоги була взята фортеця Каменець (Кам’янець-Подільський) — ці події з деяким перебільшенням польської звитяги, описуються в чудовому з художньої точки зору романі польського письменника Г. Сенкевича «Пан Володиєвський». Турки згодом взяли в облогу Львів, і у жовтні 1672 року комісари Речі Посполитої підписують Бучачський мирний договір, за яким до Порти відходило майже все Поділля. Але сейм не визнав договору, війна продовжилася. Майбутньому королю Речі Посполитої (з 1674 р.) Яну Собєському вдалося розгромити ворога під Хотином у 1673 р., але важка ситуація, як внутрішньополітична, так і відсутність союзників у Польщі, дозволила Туреччині нівелювати цей успіх поляків. Ян III Собєський 1683 року досягне блискучої перемоги над турками під Віднем, але лише 1699 року після завершення 17-річної війни до польської корони повернеться захоплена частина Поділля з Хотином.

1711 року Туреччина знову скористалася негараздами у Польському королівстві (боротьба між Августом Сильним й Станіславом Лещинським) й захопила Хотин. Ще чотири рази (1739, 1769, 1788, 1807 рр.) стіни фортеці «бачили» боротьбу за цей ласий шматочок — їх штурмували російські та австрійські війська. Нарешті 1812 року Хотин став непримітним прикордонним містечком Російської імперії. Менш цікавим на події було подальше життя містечка й фортеці, яка його зробила дуже відомим, принаймні для людей, обізнаних з історією. Але саме події XVII століття подарували нам найцікавіші сторінки історії Хотина, які з повним правом можна зарахувати до подій загальноєвропейського масштабу.